Позовна заява про розірвання шлюбу

26.03.2001 р. я, Клименко  Володимир Олегович, уклав шлюб із Манько Тетяною Ігорівною, дошлюбне прізвище якої – Манько (далі за текстом – Відповідач), про що в книзі реєстрації шлюбів Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві, зроблено відповідний актовий запис серія І -БК № 521123. Починаючи із цього часу ми проживали із Відповідачкою однією сім’єю. Вели спільне господарство та виконували інші обов’язки як членів подружжя щодо один одного. Від даного шлюбу в нас є одна дитина – син Клименко Артур Володимирович, 24.01.2005 р.н., що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) серія І-БК №521123 від 24.03.2001 р.            

У шлюбі в подружжя народилась дитина Клименко Артур Володимирович, 24.01.2005 р.н. зареєстрована та проживає зі мною за адресою: Київ,вул.Мостицька б.4 кв. 27

 Після розірвання шлюбу дитина буде проживати зі мною. З перших днів подружнього життя у нас була дружна сім’я, заснована на почуттях любові, поваги та вірності один до одного, але з часом почуття любові, поваги та розуміння згасли та поступово стосунки між нами зіпсувались, та все одно ми неодноразово намагались зберегти сім’ю та жити заради дітей. Однак, нам це не вдалось, що призвело до остаточного припинення шлюбних відносин у вересні 2024 року. Враховуючи, що ми із Відповідачкою не проживаємо однією сім’єю, не ведемо спільного господарства, не підтримуємо сімейні відносини як подружжя подальше спільне життя із збереженням шлюбу буде суперечити інтересам кожного з нас.Протягом останніх декількох років стосунки з жінкою розладились, зникло взаєморозуміння і взаємоповага, стали частими сварки. Вже тривалий час кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. З 2024 року ми з жінкою не проживаємо разом, наша сім’я перестала існувати. За моїм глибоким переконанням подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає. У подальшому я не бажаю продовжувати подружні відносини з відповідачем і бажаю розірвати шлюб, укладений між нами. На примирення та збереження шлюбу з відповідачем не згоден. На даний час, Позивач та Відповідач проживають окремо, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Відповідно до п. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.Примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе з підстав викладених вище. Крім того, перебування у шлюбі суперечить інтересам дітей та інтересам Позивача розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи та гідності. Між сторонами відсутні спори з приводу розподілу спільного майна та про утримання дитини, оскільки такі питання вирішено в позасудовому порядку. Враховуючи наявність неповнолітньої дитини та небажання Відповідачки приймати участь в оформленні розірвання шлюбу Позивач вимушений звернутись із позовом до суду про його розірвання. Частиною 2 ст. 115 СК України встановлено, що рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Однак зазначена норма є диспозитивною. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час підготовки справи до розгляду або під час попереднього засідання, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення. Диспозитивність цієї норми підкреслюється і у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в якій зазначається, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов’язком. У п. 10 Постанови сказано, що судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.Відповідно до ч. 2 п. 3 Постанови пленуму Верховного Суду України від за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК України. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Відповідно до ч.1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом.

Місце проживання Відповідачки зареєстровано за адресою: м.Київ, вул. Ярославська б.39 кв. 14, що підтверджується відміткою у паспорті. Враховуючи наведені приписи законодавства, дана заява підсудна Подільському районному суду м. Київ. Розірвання шлюбу судом відбувається за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК України. На виконання приписів законодавства позивач повідомляє, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи складається із витрат із сплати судового збору у розмірі

Позивач також повідомляє суд, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися оскільки законом не визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору і відновлення прав позивача в інший спосіб не вбачається; всі документи, оригінали письмових або електронних доказів, копії яких додано до цієї позовної заяви наявні у позивача; заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви не здійснювалися; позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.