Про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Визначення місця проживання дитини в Україні ,можливе двома основними шляхами: за згодою батьків або через суд. Основний принцип, яким керуються усі органи, це забезпечення найкращих інтересів дитини.Згідно з українським законодавством, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за взаємною згодою батьків. Якщо ж дитині 10 років і більше, вона має право висловити свою думку щодо того, з ким із батьків вона хоче проживати, і ця думка обов’язково враховується при прийнятті рішення судом.
Діти до 10 років, місце проживання визначається за згодою батьків; для дітей від 10 до 14 років за спільною згодою батьків та самої дитини; якщо батьки проживають окремо, дитина віком від 14 років сама визначає, з ким з батьків їй проживати.
Якщо, батьки не можуть дійти згоди, вони мають право укласти договір про місце проживання дитини, який може бути нотаріально засвідчений.Якщо батьки не можуть дійти згоди, питання вирішується або органом опіки та піклування, або судом.
Вирішення питання ,через орган опіки та піклування
Цей шлях є швидшим, але його рішення не завжди є остаточним. Один з батьків подає заяву до Органу опіки та піклування за місцем проживання дитини. Процедура включає:
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів
Перевірку житлово-побутових умов обох батьків. Спілкування з дитиною (якщо її вік це дозволяє), щоб з’ясувати її ставлення до кожного з батьків.Збір характеристик з місця роботи, довідок про стан здоров’я, тощо.
Для обстеження житлово-побутових умов він зобовязаний звернутися до служби у справах дітей за місцем свого проживання стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складання акту обстеження, в наступному надіслати його органу опіки та піклування за місцем проживання дитини, який проводитиме бесіду з батьком (матірю)
Орган опіки та піклування в Україні дійсно надає висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з одним із батьків, який є обов’язковим документом при вирішенні такого спору в суді. Щоб отримати цей висновок, один з батьків подає заяву до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, яка проводить обстеження умов, інтерв’ю з батьками та дитиною, а потім складає висновок, враховуючи найкращі інтереси дитини
За результатами перевірки Орган опіки та піклування надає висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з одним із батьків.
Вирешення питання у суді.
Якщо один з батьків не згоден з висновком Органу опіки та піклування або якщо вони одразу вирішили звернутися до суду, справа розглядається в судовому порядку.
Необхідність встановлення місця проживання дитини через суд свідчить про те, що батьки не дійшли згоди з цього питання та знаходяться у конфлікті, який, безумовно, негативно впливає на психологічний стан дитини
Конфлікт лояльності – це процес залучення дітей в конфліктні відносини батьків, свідомі чи підсвідомі дії та висловлювання батьків, іншого оточення дитини, які мають своєю метою зробити вибір між батьками.
Конфлікт лояльності може проявлятися наступним чином: • батько просить дитину передати іншому батьку якесь повідомлення, вороже за своїм змістом; • батько розпитує дитину про іншого батька (його життя, нову родину, роботу, його недоліки тощо), при цьому сам не має можливості вести конструктивний діалог з іншим батьком та запитати це у нього напряму; • батько порівнює умови проживання дитини поряд з собою та поряд з іншим батьком, підкреслює недоліки останнього; • батько надає в присутності дитини негативну оцінку батьку-гостю; • батько запитує дитину кого вона більше любить тощ
Суд враховує такі важливі фактори:
Прихильність дитини до кожного з батьків, братів, сестер, інших родичів.
Особистісні якості батьків, їхнє ставлення до виконання батьківських обов’язків. Матеріальне становище та житлові умови кожного з батьків.Вік дитини та стан її здоров’я.
Я, Назаренко Олена Павлівна, 1989 року народження, уклала шлюб з Назаренко Ігорем Євгеновичем, 1980 року народження, який був зареєстровано Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції у Луганській області, під актовим записом № 422
У нас шлюбі народилася дитина: Назаренко Марія Ігорівна, 2012 року народження, що підтверджується свідоцтвом про народження серія І-ЕД № 226633 від 21 липня 2011 року.
Шлюб між мною та відповідачем, розірвано від «11» травня 2017 року, що підтверджується копією рішення суду № 333/217/ 17 Троїцький районний суд Луганської області.
Після розлучення, за домовленістю з Відповідачем, наша донька постійно проживає та на сьогоднішній день зі мною, за адресую: м. Київ, вул. Ольжича, буд.2, кв. 17
Я повністю опікуюсь інтересами і потребами дитини, піклуюсь про неї, займаюсь вихованням, слідкую за розвитком та здоров’ям дитини.
Я ніколи не перешкоджала і не маю наміру у подальшому перешкоджати спілкуванню батька з донькою.
Я повністю віддаю дитині свою любов і турботу, велику увагу приділяю розвитку дитини. Окрім відвідин дошкільного навчального закладу, я з донькою граю у розвиваючі ігри, читаю книжечки, розглядаємо розвиваючі картинки, розповідаю казки тощо.
Батько дитини, іноді приходить до доньки, бере її гуляти та в гості до себе.
Виходячи з того, що увесь час дитина проживала зі мною, я займалася її вихованням та піклуванням, я водила її до дитячого садочку, донька прив’язана до мене, відповідач ніколи надовго не залишався з донькою, не виявляв проявів, самостійного виховання доньки, навіть в період коли ми проживали разом, то вважаю, що суд повинен врахувати ці обставини та визначити місце проживання дитини зі мною.
Ще раз наголошую, що спілкуванню Відповідача з дитиною я не перешкоджаю, але на сьогоднішній день, часті сварки з Відповідачем, його недисциплінованість і безвідповідальність щодо здоров’я дитини та його погрози відібрати дитину, ускладнюють виконання наших усних домовленостей. Психологічно донька, не готова проживати разом з батьком, оскільки вихованням доньки здебільшого займалася я одна і у нас з ним тісний зв’язок матері і дитини.
За обставин, які склалися, мною створені найкращі умови для дитини, в нього є свій дитячий куточок, де вона грається, є спальний куточок, де вона відпочиває, дитина забезпечена іграшками та іншими речами для розвитку. Виходячи з інтересів доньки, вважаю за доцільне залишити її, на моєму утриманні та вихованні за адресую: м. Київ, вул. Драгоманова, буд.2-Б, кв. 648
Я звернулася до служби у справах дітей та сім’ї державної адміністрації Дарницького району м. Києва, про складання акту, про умови проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання.
Відповідно до відповіді зі служби у справах дітей та сім’ї державної адміністрації Дарницького району м. Київ, від 26.05.2020 р. №101/46 з огляду на вищевказане для проведення обстеження умов проживання дитини Савенко Анастасії Олегівни, 2011 року народження, не має правових підстав.
Згідно показання, займатися з донькою уроками, піклуватися про доньку, покупає її речі. У квартирі, є кімната для доньки, яка облаштована у повному обсязі всім необхідним для розвитку дитини, може забезпечувати умови для нормального розвитку дитини його навчання. Гуляє з донькою та іншим чином піклуєтеся про доньку.
До теперішнього часу я та відповідач, не дійшли згоди, щодо місця проживання доньки. Зараз дитина мешкає разом зі мною, я виховує самостійно нашу доньку. Після розірвання шлюбу, донька залишилася жити разом з мною, це підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи сім’ї № 11664773 від 07.02.2020 року.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Згідно ч.1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866, передбачено, що для розв’язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт.
У разі коли батьки дитини, проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Я вважаю, що в інтересах доньки проживати саме зі мною, а не з його батько. Я на цей час маю власний бізнес, мій робочий день триває з 9-00 до 15-00, тому я маю час відводити мою дитину до школи, займатися із ним вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про доньку. Я люблю свою доньку, я маю змогу забезпечити його всім необхідним. У мене нормований робочий день.
Маю стабільний самостійний дохід, яким можу у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. В мене у квартирі, яка облаштована у повному обсязі всім необхідним для розвитку дитини, може забезпечувати умови для нормального розвитку дитини його навчання. В цій квартирі також обладнана кімната для дитини, щоб донька могла мати здоровий сон, навчатися, гратися.
З самого дитинства я постійно піклуюсь про дитину : купую одежу, сплачую навчання. Протягом всього часу з моменту розірвання шлюбу донька, постійно вказує на своє бажання жити разом зі мною, у зв’язку з тим, що дуже прив’язана до мене, окрім, є можливість культурного розвитку дитини через наявність культурно-масових закладів.
Таким чином, проживання доньки разом зі мною відповідає їй інтересам. Я маю можливість забезпечити доньки, належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не змозі. Разом з тим, я не чинитиму жодних перешкод для спілкування відповідача із донькою та готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування батьком.
Вважаю, що перебування доньки в сім’ї відповідача негативно впливає на виховання доньки та здоров’я. Хочу дати дитині освіту і добробут. Донька також хоче жити зі мною. За таких умов доньки буде краще зі мною.
Таким чином, проживання доньки разом зі мною відповідає ії інтересам. Я маю можливість забезпечити йому належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не взмозі. Разом з тим, я не чинитиму жодних перешкод для спілкування відповідача із донькою і готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування батька.
Я не заперечую і навіть підтримує положення сімейного законодавства, що кожен з батьків має право брати участь у вихованні своєї дитини, але враховуючи стан здоров’я дитини і поведінку відповідача-батька дитини , його побачення з сином повинні бути контрольованими аби не завдати шкоди дитині.
Відповідно до ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Згідно ч.2 ст. 159 СК України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення кожного з батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я, в тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Відповідно до ч.2 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов’язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, окрім того положення ч. 1 ст. 161 СК, вказують на необхідність з’ясування особистої прихильності дитини до кожного з батьків. У зв’язку з цим зазначений орган опіки та піклування необхідно залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.
Принцип Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року (далі — Декларація прав дитини), яким передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір’ю лише за виняткових обставин, суд при прийнятті рішення керується пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яким передбачено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання;
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі
№ 6-2445цс16, у якій також розглядалося питання визначення місця проживання малолітньої дитини, зазначено, що у принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.Таким чином, у зазначених постановах Верховний Суд України зробив висновок про те, що до правовідносин, що виникають з визначення місця проживання дитини, суди повинні обов’язково застосовувати норми принципу 6 Декларації прав дитини про недопустимість розлучення дитини з матір’ю, крім випадків, коли є виняткові обставини.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв’язки із сім’єю, крім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов’язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
